Між радістю й журбою: 10 фактів про Олександра Олеся
Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.
Коли відкільсь взялася міць шалена,
Як буря, все живе схопила, пройняла, –
І ось, –дивись, в руках замаяли знамена,
І гімн побід співа невільна сторона.
Олесь Олександр
(Олександр Іванович Кандиба)
05.12.1878-22.07.1944
Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля Харківської губернії. Батько поета був продавцем риби, помер, коли Олександру було 11 років.
Мати Олександра залишилась сама з трьома дітьми. У чотири роки Сашко уже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря».
У рідному містечку навчався в початковій школі, потім у двокласному училищі. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Під час навчання у хліборобській школі починає видавати рукописний журнал «Комета», в якому друкує свої вірші, написані російською та українською мовами. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це, він вивчає болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі. Стає вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки залишає його в 1903 році і вступає до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті водночас заробляв на прожиття статистиком у земстві. Визначальним фактором у його житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Тут молодий поет знайомиться з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою. Він передає свої вірші до збірника «Багаття», що виходив в Одесі.
Передреволюційні події 1905 року поет сприймає як необхідний процес оновлення, створює закличні бойові пісні – «Ми не кинемо зброї своєї», «З військом за волю боролися ми», «Жалібна пісня». Глибоко символічного значення набуває вірш «Айстри». Його настроями пояснюється зроблені поетом переклади з російської «Марсельєзи» («Над залитою кров’ю землею»), «Варшавянки» ( «Хмари зловіще нависли над нами…»).
У 1905 р. Олександр вперше публікується в альманасі «Багаття». Саме на цей час припадає становлення поета.
1906 року, влітку, поет їде в Крим разом зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Бестужівських курсів Вірою Свадковською та її сестрою Ольгою. Тут він укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась» (1907). Книга мала багато схвальних оцінок. Перша поетична збірка Олеся представляла його як ніжного лірика і як поета високого громадянського звучання.
1907 року одружився з Вірою Свадковською, яка 8 (21) липня 1907 р. у м. Житомирі народила йому сина Олега Ольжича – українського поета, політичного діяча, науковця, археолога.
З жовтня 1909 р. Олесь працював ветеринарним лікарем у Києві, в цей час виходить збірка «Поезії» (поет мав намір назвати її «Будь мечем моїм»), у 1911 – третя збірка «Поезії».
У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в казку», у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихій сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику.
Поезія О. Олеся набуває дедалі більшої популярності. Захоплені її милозвучністю, композитори пишуть на неї музику. Після Т. Швеченка О. Олесь – другий поет за кількістю творів, покладених на музику. Лисенко поклав на музику його поезії «Айстри», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Стеценко – поезію «Сосна».
У 1914 р. виходять «Драматичні етюди. Книга 1V», у 1917 р. поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самосвідомості.
1919 р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931).
