4 жовтня: це цікаво
Юрій КЛЕН (1891—1947). Приборкання хаосу
Упорядник і автор літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка
І може іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі
створити світ.
Ю. Клен
Він же Освальд Бургардт. Етнічний німець за походженням. Син купця Фрідріха Бургардта та Каттіни Сідонії Тіль, німкені з Прибалтики, що їх доля пов’язала з Україною.
Духовна лінія розвитку Юрія Клена цілком природно перетнулася з долями тих, кого пізніше не зовсім вдало наречуть неокласиками. Усіх їх єднала широка зацікавленість культурою, ґрунтовні знання в цій сфері, тяжіння до античності, французьких парнасців і, звичайно ж, до російських поетів тієї пори, що увійде в історію літератури як срібний вік. До того як стати Юрієм Кленом, Освальд Бургардт, як і Зеров, Драй-Хмара та Филипович, віддав щедру данину російським віршам. Імовірно, що всі ці поети так і лишилися б російськомовними авторами посередніх книжок, коли б не революція, яка кожного з них різко повернула обличчям до України.
Українській літературі повезло: людей із такими культурологічними скарбами у ній було мало. Ю. Клен прилучився до української поезії пізніше ніж інші, але не втратив при цьому нічого, а можливо, й виграв у зрілості й чистоті письма, міченого знаком відмінності пришельця з іншого етнічного середовища. На ту пору сліди його символістських захоплень лишилися позаду, зрештою як і чужомовні писання. У плані ясності, логічної мотивації він значно ближчий до Зерова, під впливом якого зростав, ніж Филипович і Драй-Хмара. Перебуваючи у силовому полі однодумців, що вже мали на “баришівську” пору значний українськомовний досвід, він майже не відрізнявся від них і тематично. Так тривало доти, доки Клен не опинився в еміграції, а духовні його друзі не стали жертвами сталінізму. Тут він заговорив повноголосо й розкуто і єдиний із “п’ятірного грона” лишив по собі епіку великої викривальної сили: поему “Прокляті роки” та епопею “Попіл імперій”, над якою працював близько п’яти років, але завершити не встиг.
Творчість Клена — приклад еволюції творця під дією політичних та інших чинників. Не цураючись формальних ознак неокласицизму, час від часу озираючись на улюблених колись парнасців, поет незрідка перекреслював їхні постулати. Зрушення, які сталися в ньому, вимагали іншої мови.
У Німеччині Юрій Клен намагався обернутися на Освальда Бургардта. Але з тих спроб нічого не вийшло. Писання німецькою не задовольняли його самого. А головне — він не відчував у них доконечної потреби. На землі предків німець почувався українцем. Історіософські вірші Клена — доказ глибокого розуміння ним плюсів і мінусів української історії, проблем української духовності. Його писання про Україну, попри частоту зміщення наголосів, і соковитіші, і м’язистіші від інших творів. Юрію Клену судилося стати не тільки свідком бурхливих подій і зрушень доби, а й суворим літописцем їхнього перебігу. Він, єдиний із неокласиків, сказав правду про звірства епохи. І сказав із тією прямотою й нещадністю, на які здатне спрагле істини уболівальне перо.
Це важливо пам’ятати ще й тому, що Клен, як і ті, з ким поєднала його “Болотяна Лукроза”, віддав данину античним мотивам, екзотиці й романтиці, навіяними світовою культурологією. Писав про конкістадорів, вікінгів, Цезаря і Клеопатру, Жанну д’Арк, провансальських трубадурів Бернара де Вентадура, Бертрана де Борна й інших. Віддаючи належне цій частині його поетичної спадщини, що стала складовою першої збірки “Каравели”, зауважимо: вона значно поступається творам, у яких відбилися українські реалії.
До своєї найголовнішої праці, епопеї “Попіл імперій” Клен рухався поступово, але цілеспрямовано. Їй передували вірші “Софія”, “Київ”, “Майже елегія”, цикл “Україна”, “Божа матір”, “Мандрівка до сонця” з її страшними візіями голоду, де “хлопча п’яти літ” думає: “…помре оцей дід, буде він нам на обід”, божевільна мати співає: “В Бозі десь у дорозі вмерло в мене аж п’ятеро”. Де “Голод сурмить, як осел! Наче великі клоаки, Київ і Харків, Полтава, Одеса в себе приймають блювотину сел”, “…правиться чорна меса по всій Україні”. Поет вистрілює саркастичним: “Слава тобі, о диктаторе”, “Ти, що поля обернув у пустині…” До теми голоду поет повертатиметься у своїй епіці. Явлені ним моторошні картини, як і сцени нечуваної жорстокості в катівнях режиму, нагадують фантастичні видива сюрреалістів. Голос поета у поемі “Прокляті роки” на грані зриву:
Клекоче нам розпечене нутро.
Хто вичерпає нам
шоломом горе?
Хто в душу нам
плесне дощу відро?
Або який архангел винозорий
З свого крила
позичить нам перо,
Щоб ту скажену гру
фантасмагорій
Ми записали
на блакитнім тлі,
Де літери горіли б нам у млі?
“Скажена гра фантасмагорій” відбилася у “Попелі імперій”. Ця велика за обсягом, строката, мозаїчна епопея — вразлива як цілісність і вражаюче виразна у фрагментах. Вона спонукає озирнутися на лектуру Клена — європейських поетів, і не тільки на тих, яких він перекладав. На поеми й вірші Волошина, Блока, що з ним він полемізував у поезії “Ми”. На Маланюка і на стилістику Бажана.
За Кленом простежуються віхи української історії. Передовсім першої половини XX століття. Вражає ось що: німець, який усвідомив себе духовним українцем, коли йому було за тридцять, як ніхто з чужих по крові явив у своїй творчості українську ментальність. Його розуміння й почування — розуміння й почування українського інтелігента. Тому такі природні вияви скорботи й ненависті, загальний уболівальний тон і сам лад вислову — особливості, не зауважені дослідниками. Маємо всі підстави твердити про таємницю Клена.
В епопеї “Попіл імперій” за всієї її, повторимося, композиційної розшарпаності, є уривки високої мистецької вартості. Зокрема розділ, написаний терцинами, з образом Данте у френчі, галіфе і з кольтом на боці. Напрочуд вигадливі і яскраві своїм звукописом і мовною грою кадри з трьома відьмами, картини сталінського пекла і монолог хасида з його водоспадом проклять гітлерівському режиму. Ця розпечена лава ненависті діймає тим більше, що, за спогадами сучасників, Клен був людиною м’якої вдачі.
Але ненавистю, анафемою обом тоталітарним режимам епос не вичерпується. “Попіл імперій”, твір, у якому задіяні історичні й літературні персонажі (Данте, Еней, Фауст й інші) — це ще й прецікаві психологічні колізії, несподівані філософські обертони, що схиляють до узагальнень. Ця барвиста, вигадлива інтонаційно й ритмічно епопея ще чекає на уважного дослідника.
Нехай мої часи були лихі,
та не були вони такі ще підлі,
такі до скарг і до благань глухі.
Так устами автора “Божественної комедії” Клен озвучив присуд своїй добі. Він був свідомий того, що немає іншого шляху, “щоб з хаосу душі створити світ”.
Йому вдалося дисциплінувати хаос і стати ланкою у творенні світу, без якого важко уявити українську поезію ХХ століття.
У кожнім краї символом є квітка,
яка стає окрасою садка:
у Англії стокротка-маргаритка,
а у французів лілія струнка.
Черешня й хризантема у Ніппоні
(вони ввійшли в його казковий міт)
і викоханий в теплому підсонні
в Єгипті лотоса зірчастий квіт.
А на Вкраїні – соняшник. У гурті
квітчастому, над морем мальв, жоржин,
лукавих чорнобривців і настурцій
самотньо пнеться він до височин.
Юрій Клен
«Як не з дощем, то з снігом», так лаконічно характеризували другий місяць осені наші пращури. Адже у жовтні дерева починають швидко скидати свої жовто-багряні шати. У лісах замовкає пташине багатоголосся, а левади та видолинки все частіше вкриваються сизою памороззю. Осінь запросила до господи свого другого брата, якого наші предки ще називали «грязень», «хмурень», «листопадник» та «зазимник».
У дохристиянські часи існувала ще одна назва другого місяця осені, що, можливо, найточніше передавала глибинну суть цієї найшанованішої нашими предками пори – «весільник». Адже за українською обрядовістю саме з Покрови, 14 жовтня, вже дозволялося справляти весілля. Чому саме з Покрови? Тому, що все життя давніх українців підлягало чіткій регламентації. Турбота про врожай, що починалася навесні: «Квітневої роботи на май не відкладай, то їстимеш коровай», продовжувалася влітку: «Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться», «Хто в липні жари боїться, то взимку не має чим погріться» та «Серпневого дня зимовим тижнем не заміниш» – закінчувалася у вересні. І лише у жовтні, коли врожай вже зібрано, а ниву засіяно озиминою, селянин нарешті міг собі дозволити відпочити та влаштувати особисте життя. «У маю розумний жениться, а дурна заміж йде, а у жовтні розумна заміж іде, а дурний жениться».
У народі 4 жовтня, на Кіндрата, зазвичай читали замови, а також виконували обряди, які дозволяли сподіватися на родючий майбутній рік. Говорили, що в цей день обов’язково потрібно працювати, оскільки саме це обіцяє благополуччя, багато грошей найближчим часом. А про тих, хто доживши до 4 жовтня, ще легковажив із підготовкою до зими говорили: «Пустий господар по Кіндраті не має ще кожуха в хаті».
На Кіндрата приступали до робіт у стодолах. Ці двоповерхові споруди використовували для того, щоб молоти зерно. 4 жовтня молотники збиралися біля стодол, співали пісень та розмовляли. Роботи починалися опівночі з розведення багаття, жар від якого потім підсушував снопи. Обов’язковими стравами 4 жовтня для селян були: вівсяна каша та пироги.
Також підмічали, якщо цього дня дув різкий північно-західний вітер, очікували холодної і сніжної зими. Існувала ще одна прикмета: погода цього дня мала не змінюватись ще 4 тижні.
За церковним календарем 4 жовтня відзначають знайдення мощей святого Димитрія, митрополита Ростовського та вшановують апостола від 70ох Кондрата; преподобного Даниїла Шужгорського; преподобного Йосипа Заоникиївського; священномучеників Іпатія, єпископа, та Андрія, пресвітера; святих Ісакія і Мелетія, єпископів Кіпрських; мучеників Євсевія і Приска.
Іменинники 4 жовтня:
Андрій, Агнія, Овсій, Мелетій, Кіндрат, Дмитро.
Ім’я Дмитро походить від імені давньогрецької богині землі Деметри. Маленький Дмитро росте хворобливим. Саме це пізніше змушує його шукати постійного захисту і допомоги у матері. Він вимогливо ставиться до оточуючих. Розумний, наполегливий. Легко рухається вгору службовими сходами там, де професія вимагає спілкування. Любить розважатися і, як правило, не обмежує себе в цьому. Любить випити, однак рідко стає алкоголіком. З жінками стосунки не стабільні. Легко закохується. Часто кілька разів одружується. Однак про дітей від першого шлюбу турбується до кінця життя. Головною людиною у житті залишається мама.
4 жовтня народились:
1891 – Юрій Клен (Освальд Бургардт) – український поет, перекладач, літературний критик. Автор збірки «Каравели», епопеї «Попіл імперій», есе «Спогади про неокласиків», перекладів з англійської, німецької, французької та інших мов.
1895 – Дмитро Андрусенко – український диригент, бандурист, педагог; організатор і диригент капел бандуристів. Майстер з виготовлення українських народних музичних інструментів (бандур, цимбал, сопілок).
4 жовтня відзначають:
- Всесвітній день тварин.
- Всесвітній тиждень космосу.